Наддніпрянський діалект

Розподіл діалектів української мова у східній Європі

Наддніпрянський діалект - центральний і основний діалект української, з якого й постала літературна мова (із певними узгодженнями із західним діалектом) та інші п'ять діалектів. Також є найархаїчнішим діалектом, учені стверджують, що він, попри зміни у деталях, суттєво не змінився у загальному плані з часів Руси, був її основною народною мовою, основа якої була закладена ще у VII столітті при переселенні руських племен на територію України

Наразі є основним діалектом України, поширюючись по її теренах од стольного міста Києва і козачих земель околиць Тясмину.

Виникнення

Цілком закономірним є той факт, що наддніпрянський діалект розвинувся з говірок різних слов'янських племен Наддніпрянщини (полян, древлян, тощо). Згодом, з удосконаленням видів зв'язку, ці говірки злилися і розвивалися однією силою, маючи незначні відмінності між місцевостями. Розвиваючись на протязі багатьох століть і поширюючись по теренах України(таких як Дике Поле, Слобожащина, Приазов'я, Буджак і Таврія), наддніпрянський діалект трансформувався в літературну українську мову, стараннями Котляревського, що писав полтавською говіркою, Шевченка, що послуговувався київською говіркою, інших визначних діячів таких як члени Кирило-Методіївського братства та митці-літератори кінця XIX століття. Палким захисником наддніпрянського діалекту (особливо київської говірки) од т. зв. "галицької змови в мові" був Іван Нечуй-Левицький, який писав живою іскристою мовою селян, що проживали коло ріки Рось.

Основні діалектичні закономірності

Мапа показує розповсюдження південних діалектів. Наддніпрянський діалект, зіткнувшись із іншими діалектами української, утворив степовий і слобожанський говори.

Найближчими говорами діалекту до середньо-наддніпрянських є степовий (Причорномор'я, Крим, Кубанські говірки офіційна діалектологія теж відносить до степового говору, але через значну ізольованість впродовж широкого періоду часу, він стоїть на межі з діалектом) і слобожанський (Слобожанщина) говори, які від середньо-наддніпрянського й походять - тому іноді терміном "наддніпрянський діалект" позначають як ці три говори (офіційна діалектологія виділяє їх у південно-східне наріччя), так і єдиний архаїчний середньо-наддніпрянський. Ми розглянемо особливості саме останнього, окремо зазначаючи про полтавські говірки, на які досить сильно вплинув волинський говір. Отже:

• поширеними є зміни ненаголошених фонем [е] > [еи], [и] (сеилó, пóпил, пóгриб), в частині говірок [е] > [ае] (таепéр, маенé); укання — зміна [о] > [оу], [у] переважно перед складом з наголошеними í, ý, рідше и́ (о^уб’íд, муги́ла, учкýр)
• переважно у північних говірках давня фонема [о] в новоутв. закритих складах змінилася на [і] непослідовно, тому тут відзначено форми воз, кóстка. порóг, рáдост’
• нерегулярний розвиток давніх фонем: [о] як [е], [и] (либодá, лескотáти) та [а] (переважно перед складом з наголошеним á — пагáний, ганчáр); [ę] як [і] (колóдíз’); [ě] як [о] (хрон);
• наявність протетичних приголосних в, г, й тут Курка фапає (ворáти, гискáдра, Гадéса, йіроплáн); у північних говірках протетичні часто відсутні (узóл, ýхо); як гіперичне до протези явище спостерігається втрата початкових етимол. приголосних (орóх ‘горох’)
• у частині полтавських говірок поширений особливий вияв [л] — ясенний або альвеолярний [л.], т. з. напівм’який «полтавський»: (бул.á, мол.окó, ходи́л.и)
• ослаблення функції навантаження африкат [дз] > [з] (звін, зéркало), в окремих говірках зворотній процес (дз’аб ‘зяб’, дзалéний ‘зелений’); [дж] > [ж] (хóжу, сижý); зміна звуків [ґ] > [г] (дзи́га, гýдзик); [ф] > [x], [кв], [хв], [п], [в], [м] А тут радіє Курка (квартýх, хвáбрика, хóрма)
• різнотиповість розвитку давніх сполук губний приголосний +j: а) збереження цієї сполуки (свйáто, жáбйачий), б) зрідка — втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного (жаб’ачий) і без пом’якшення (свати́й), в) поява на місці j вторинного епентетичного приголосного н’ (полумн’а, мн’акий)
• у давальному відмінку одннини іменників чоловічого роду в більшості говірок переважають закінчення -ові, -еві (бáт’кові, конéві) Привіт скрипниківці
• у родовому відмінку однини іменників жіночого роду виступає закінчення -и (сóли, рáдости)
• інфінітив має форми на -ти і -т’ (ходи́ти і ходи́т’), у полтавських говірках — і на -т (ходи́т)
• форми 3-ї особи однини дієслів І дієвідміни з основою на -j бувають усічені (слýха, зна) і повні (слýхайе, знáйе)

Існують ще певні дрібні відмінності на рівні місцевостей.

Також варто зазначити про лексичні особливості. Вони характеризують великою кількістю локальних утворень, невідомих чи малопоширених в інших діалектах, наприклад: клюйдерево - дятел, рíпа - картопля, лелéка чи лилéґа - чорногуз тощо. Також можна зустріти безліч архаїзмів і архаїчні форми, наприклад: лучче - краще. Використовується префікс од- і прийменник "од" замість літературних "від" (які, до речі прийшли до СУЛМ із західного діалекту). Багато прикладів наддніпрянського діалекту можна зустріти в українських народних піснях, а також класичних творах літераторів-наддніпрянців. Приклад:

«	Лучче було б, лучче було б та й не знать, Чим тепер, чим тепер забувать. Вийшла, руки заломивши і тяженько заплакавши: "Як ти ж мене покидаєш, тільки подумай!" "Білих ручок не ламай, ясних очей не стирай, Мене з війни із славою к собі ожидай	»
	— А тобі не начхати, звідки?

Сучасність

Наразі наддніпрянський діалект майже витиснений з Києва, в інших містах часто змішується з москальським діалектом, утворюючи суржик — результат нашого провінціалізму та колонізаторської політики московських загарбників. Хоча навіть суржик з відхилом до Наддніпрянщини причаровує милозвучністю, фактично він існує лише завдяки несвідомим моральним виродкам, які не цінують власну форму вираження, вважаючи мову чимось назразок коду передачі даних. Це ж саме наддніпрянський діалект прославив українську, як одну з наймилозвучніших мов!

Рух за наддніпрянізацію СУЛМ

Основна стаття: Галицька змова

Див. також

• Українська мова
• Західний діалект
• Русь

Посилання

• Архівна версія статті